Дмитро Стецько
– представник західноукраїнського мистецького андеграунду 1970-80-х, відомий як живописець та скульптор. Зачислений до тієї легендарної когорти мистців андерграунду, що зазнали переслідувань і замовчувань у 70-х, 80-х роках, чия творчість, що не вписувалася у рамки пафосного соцреалізму, бо опиралася на досягнення національної культури та історії, несла ознаки нових художньо-пластичних рішень.
Автопортрет з дитинства, 2012
Дитинство
Дмитро Стецько народився в листопаді 1943 року в селі Полонна Санокського району Ряшівської області (нині Польща). Точна дата народження невідома, художник вважав нею 8 листопада – праздник Дмитра. За «легендою», мати народила свою восьму дитину посеред лісу, на купі опалого листя. У 1946 році родину в рамках операції «Вісла» переселили з Лемківщини на Тернопільщину. Дитинство минуло на хуторі Драгоманівка Козівського району.
«Лемківські пороги», 1996
«Портрет матері», 1976
«Повз минуле», 1978
Освіта
Закінчив Львівське училище прикладного та декоративного мистецтва ім. Івана Труша. Учителями з фаху були Т. Драган, В. Трофимлюк. З 1971 року працює в галузі станкового та монументального живопису, скульптури та графіки. З 1973-го художник мешкав у Тернополі.
Зрілість
Дмитро Стецько — представник західноукраїнського мистецького андеграунду 1970-80-х, відомий як живописець та скульптор, однак на початку ХХІ сторіччя заявив про себе акварелями. За свою принципову творчу позицію зазнав утисків зі сторони функціонерів мистецтва. Першу майстерню у 70-х відібрали на ідеологічно неправильний натюрморт (а натюрморт загалом був найневиннішим та найбезпечнішим у цьому плані жанром): потріскана земля, зім’ята радянська газета і сліди босих ніг.
«В пам’яті мертвих», 1973
«Козацьке бароко», 1987
«Чумацький шлях», 1982
Дмитро Стецько зачислений до тієї легендарної когорти мистців андерґраунду, що зазнали переслідувань і замовчувань у 70-х, 80-х роках, чия творчість, що не вписувалася у рамки пафосного соцреалізму, бо опиралася на досягнення національної культури та історії, несла ознаки нових художньо-пластичних рішень. Як покарання – на довгий час ізолювали від творчого виставкового життя. Митець працював за різних обставин, вперше дістав можливість організувати персональну виставку аж у 46 років, напередодні проголошення Незалежності України у 1989 році у Львівській картинній галереї, згодом – галереї Спілки художників України. До того всі роботи митець, якому приклеїли ярлик «формаліста-націоналіста», складав усі роботи у домі-майстерні на вулиці Гоголя у Тернополі, де мешкав усе життя. Свої картини називав своїми дітьми, адже нащадків вони з дружиною, мистецтвознавицею Вірою Стецько, не мали.
Творчість
Автор понад 1000 творів у галузі станкового і монументального малярства, скульптури. Пам’ятників Катерині Рубчакові, 1992 (Чортків), Іванові Франку, 1993, (с. Супранівка Підволочиського р-ну), пам’ятного знаку Василеві Стусу, 1993 (Тернопіль), меморіальних таблиць – Роману Купчинському, 1991; Миколі Лисенку, 1992; Ярославу Стецьку, 1993; Івану Горбачевському, 1995; Івану Пулюю, 1995 (усі – Тернопіль); монументальних розписів, серед яких – «Чотири пори року», 1986 (Тернопільська обласна дитяча поліклініка), «Калина», 1987 (Тернопіль) та ін.
«Іван Франко», 1986
«Леся Українка», 1986
«Тарас Шевченко», 1986
Учасник реставрації Тернопільського академічного музично-драматичного театру (1979). Член редколегії журналу «Образотворче мистецтво» (1992—1995), дорадчої ради альманаху «Артанія» (1996—1999), член журі Міжнародної виставки сучасного українського мистецтва бієнале «ПАН-Україна» (Дніпропетровськ). У перші роки Незалежності України Дмитро Стецько ініціював створення (заступник голови НАМу), член Національної Спілки художників України з 1990 року. У 1993 році вийшов з НСХУ за власним бажанням (вимагав люстрації для митців, що співпрацювали з тоталітарним режимом).
Помер від інфаркту у своєму домі-майстерні на 74 році життя на сам святвечір, 6 січня 2017 року, за півроку після смерті дружини та Музи Віри Стецько.
Дмитро Стецько розповідає про свої картини (1990 рік)
Критика:
http://museum.net.ua/news/dmitro-stecko-zhivopis/
https://photo-lviv.in.ua/dmytro-stetsko-poza-chasom-abo-chym- zdyvuyut-v-natsionalnomu-muzeji/
https://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/sobor-sercya-dmytra-stecka
Премії
Лауреат тернопільської обласної мистецької премії імені Михайла Бойчука, премії редакції журналу «Образотворче мистецтво» — за найкращий твір на Міжнародному бієнале українського образотворчого мистецтва «Львів — Відродження», організатор і перший голова гурту художників «Хоругва»(1990).
Персональні виставки
1985
Галерея Канадсько-Української Мистецької Фундації, Торонто (Канада)
1989
Львівська галерея мистецтв
1989
Виставковий зал Спілки художників України, Київ
1997, 2008
Хмельницький художній музей
1999, 2010
Національний музей у Львові
2000, 2010
Національний художній музей України
2000
Музей-заповідник Тараса Шевченка, Канів
2001
Музей західного та східного мистецтва, Одеса
2001
Галерея «36», Київ
2008
Івано-Франківський художній музей
2010
Галерея Волинської організації НСХУ, Луцьк
2010
Рівненський обласний краєзнавчий музей
2013
«Вітрила часу», Тернопіль, галерея «Бункермуз»
2013
«Код історії», Хмельницький художній музей
2013
Акварелі, АВС-арт, Київ
Твори Дмитра Стецька у світових колекціях
Національний художній музей України (Київ)
Львівська картинна галерея
Канівський музей-заповідник Тараса Шевченка
Національний музей імені Андрея Шептицького (Львів)
Літературно-меморіальний музей Івана Франка (Львів)
Музей гетьмана Івана Виговського (с. Руда, Львівська обл.)
Галерея Канадсько-української мистецької фундації (Торонто, Канада)
Івано-Франківський художній музей
Хмельницький обласний художній музей
Одеський художній музей
Тернопільський обласний краєзнавчий музей
Рівненський обласний краєзнавчий музей
Галерея Ліцею гуманітарних наук (Київ)
Галереї «36» (Київ)
Галерея Атланта (США)
приватні збірки та галереї України, США, Канади, Італії, Франції, Німеччини, Австрії, Чехії, Словаччини, Польщі
ВІРА СТЕЦЬКО
українська мистецтвознавиця, музейна працівниця, громадська діячка.
Член НСЖУ (1982). Голова Асоціації ділових жінок «Стиль» (1996, м. Тернопіль). Співініціаторка створення Тернопільського обласного художнього музею. Дружина Дмитра Стецька.
Народилася 2 квітня 1956 у с. Малі Бірки Гусятинського району Тернопільської області. Закінчила факультет журналістики Львівського університету (1979). Працювала в редакціях обласних газет «Ровесник», «Вільне життя». У 1982 році вступила до Національної спілки журналістів України (1982). Голова Асоціації ділових жінок «Стиль» (1996, м. Тернопіль). Була співініціаторкою створення Тернопільського обласного художнього музею, де працювала з 1984 року як науковий працівник, завідувачка картинною галереєю, завідувачка відділу науково-просвітницької роботи. У 1980-х роках брала участь в експедиціях із врятування пам’яток сакрального мистецтва, серед яких твори І.-Г. Пінзеля, А. Осинського. В. Стецько учасниця регіональних, всеукраїнських та міжнародних конференцій та семінарів. У 1993—1994 роках проходила стажування у Львівському музеї історії релігії.
«Віра», 2000
У доробку В. Стецько понад 250 рецензій та нарисів з історії культури й мистецтва Тернопільщини, статей і наукових розвідок про А. Наконечного, Я. Музику, М. Бойчука, Т. Вацика, О. Шатківського, П. Обаля, С. Данилишина, уродженців Тернопільщини Я. Гніздовського, А. Сербенського, М. Мороза, М. Паращука тощо.
Автор 10 каталогів сучасних тернопільських художників, науково-популярного видання «Пінзель і Тернопільщина», мистецького альбому «Таїна Пінзеля», презентація якого відбулася в Тернополі, Києві, Львові, Івано-Франківську, Хмельницькому. За її участю створено телевізійні фільми «Слава через триста років. І.-Г. Пінзель» («ТТБ», 2007), «Пінзель: від Бучача до Лувру» (Київ, 2013), «Алегорії Пінзеля» («ТТБ», 2013), «Повернення Пінзеля» (Японська телерадіомовна корпорація «NHK», 2010), «20 років Незалежності» («ТV — 4», 2011). Авторка книги «Пінзель і Тернопільщина» (2007); упорядниця Каталогів, календаря на 2004-2005 «Дмитро Стецько. Історичний живопис» (Л., 2004).
«З мого весілля», 1978
Авторка проектів понад 300 виставок у Тернопільському краєзнавчому музеї та за кордоном, науково-дослідницьких статей про скульпторів Івана Георгія Пінзеля (зокрема, «Відображення творчості Іоанна-Георгія Пінзеля у збірці Тернопільського обласного краєзнавчого музею»[2]), Антона Осинського, художників Ярославу Музику, Андрія Наконечного, громадського діяча Володимира Лучаківського, сучасне мистецтво Тернопільщини. Віра Стецько була єдиною музою та дружиною Дмитра Стецька. Вони побралися 24 серпня 1976 року. Віра не дожила буквально три дні до 40-річного ювілею їх подружнього життя - померла 21 серпня 2016 від важкої ракової хвороби. Похована на Микулинецькому кладовищі Тернополя. Дмитро Стецько залишив багато портретів Віри. На останньому його недописаному полотні – вони разом, тримаються за руки…
Відверті діалоги з Вірою Стецько